Рись звичайна, або Рись євразійська ( Lynx lynx)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 4-х видів роду, один вид роду в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Карпати, Скандинавський п-ів, Сх. Європейської рівнини, Сибір і Далекий Схід. В Україні номінативна форма поширена на території Полісся — окремі р-ни Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської, Чернігівської обл. Територія Українського Полісся фактично являє собою найбільш пд. периферію рівнинної популяції рисі в Європі. Карпатська трапляється на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької обл. До XIX ст. вид був поширений в Карпатах, Поліссі, Лісостепу і Степу.
Чисельність і причини її зміни: Наразі в Карпатах чисельність оцінюється в 350–400 особин. На території Полісся — до 80–90 особин.
Причини зміни чисельності: деградація місць існування, фрагментація ареалу, збіднення кормової бази та браконьєрський відстріл.
Особливості біології та наукове значення: Біотопи: широколистяні, мішані та шпилькові ліси, часто з підліском. На території Полісся індивідуальні території рисі нерідко частково приурочені до болотяних ділянок. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. В раціоні рисі основними компонентами є косуля, заєць-русак, мишоподібні гризуни, птахи. Спосіб життя переважно присмерековий та нічний. Народження кошенят припадає на травень. У виводку зазвичай двоє–троє кошенят. Для виду характерна виражена антропофобність.
Морфологічні ознаки: Має відносно коротке тіло, довгі міцні лапи з великими ступнями, круглу голову з короткою шиєю, трикутні вуха з китицями, яскраві лицьові баки і короткий хвіст з тупим чорним кінчиком. Забарвлення хутра варіює від рудуватого до попелясто-сірого з різним ступенем вираженості плямистості.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони :Вид занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та нівелювання чиннику непокою, підвищення чисельності видів-жертв, боротьба з браконьєрством.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.
Господарське та комерційне значення: В минулому — мисливський вид.
Джерело: http://redbook-ua.org

Кіт лісовий (Felis silvestris silvestris)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 5-ти видів роду, один вид роду в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Займає лісові обл. Середньої та Пд. Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є сх. кордоном номінативної форми лісового кота. Сучасний ареал кота лісового в Україні охоплює Карпатський регіон, окремі райони Вінницької, Кіровоградської та Одеської обл. В XVII–XVIII ст. вид траплявся в Карпатах, на Волині та Сумщині.
Чисельність і причини її зміни: Можна оцінити в 400–500 особин; більшість облікованих тварин при цьому припадає на Закарпатську область. Причини змiни чисельностi: скорочення площ старих листяних лісів, зокрема дібров; відстріл тварин під час здійснення регуляції чисельності бродячих свійських котів та під час полювань, загибель у браконьєрських самоловах та від мисливських псів; рекреаційне та господарське навантаження на лісові та плавневі ділянки. Серед несприятливих кліматичних факторів важливе значення має глибина снігового покриву.
Особливості біології та наукове значення: Характерні біотопи: широколистяні та мішані, рідше шпилькові та плавневі ліси. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. Основу раціону складають мишоподібні гризуни та птахи. Тварини ведуть одиночний, переважно присмерековий та нічний спосіб життя. Виводкові лігвища та тимчасові сховища влаштовують в дуплах старих дерев, розколинах скель, заломах очерету та звалищах хмизу. Народжують за рідкісними винятками раз на рік в кінці квітня — на початку травня. У виводку зазвичай 3–4 кошенят. Нерідко дикий кіт відвідує території поблизу населених пунктів.
Морфологічні ознаки: Тіло масивне, на невисоких ногах з крупними ступнями. Хвіст товстий, відносно короткий, з тупим кінчиком. Вуха широко поставлені. Забарвлення хутра однотонне, сіро-руде, з мармуровим малюнком у вигляді розмитих видовжених темних плям. Є виражений темний ремінь по лінії хребта. На животі шерсть світліша, на горлі світла пляма. На хвості 4–5 темних кілець. Режим збереження популяцій та заходи з охорони Занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Для збереження кота лісового необхідно заборонити відстріл бродячих свійських котів в місцях існування виду, інтенсифікувати боротьбу з браконьєрством та посилити контроль за дотриманням правил утримання псів; створити заказники в місцях розмноження виду.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.
Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид.
Джерело: http://redbook-ua.org

Тхір степовий (Mustela eversmanii)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду, один з 6-ти видів роду в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Центральна Азія, Сибір, Далекий Схід та Пд.Сх. Європа. Поширений на всій території Україні, але в багатьох місцях зник.
Чисельність і причини її зміни: У 1970-х рр. в Україні мешкало біля 30 тис. особин. Найбільша щільність на цілині сягала 5, на вигонах — 3, на сіножатях — 1, на ланах — 0,05 особин на 1 тис. га. Раніше у Черкаській та Полтавській обл. — 12 особин на 1 тис. га, а зараз — 0,1. У Луганському заповіднику колись щільність сягала 80 особин на 1 тис. га, тепер <1; у Чорноморському заповіднику (1992–98 рр.) — 4–13 на 1 тис. га, зараз мешкає 12–15 тхорів, хоча у 1924 р. поряд — здобули ~ 1 тис.
Причини змiни чисельностi: землеробське освоєння залишків цілини та масове винищення ховрахів. Зараз найбільше тварин мешкає у Криму, де збереглися ділянки степу.
Особливості біології та наукове значення: Живиться ховрахами, хом`яками, мишами, норицями, тушканчиками, у деяких місцях — бабаками та пацюками. Полюбляє ягоди винограду, шовковиці, терну, пасльону, шипшини, різні фрукти; їсть жуків, коників, ящірок, змій, рибу, раків, амфібій, диких птахів та падло, робить запаси їжі. Мешкає переважно у норах своїх жертв. Може перекочовувати, долаючи за ніч 3–18 км. Статева зрілість у 8 місяців, парування: березень–травень, вагітність триває 37–38 днів, а кількість малят у виплоді становить 7–9 (1–12). Виводкова нора має кілька виходів та камери для зберігання корму. У ній щенята живуть до 2–2,5 місяців. Місця перебування: степи, перелоги, пасовища, рідше — орні землі, луки, лісові галявини
Морфологічні ознаки: Довжина тіла самців — 29,6–77, самиць — 26,1–51,5 см; маса, відповідно: 0,48–1,53 та 0,35–0,76 кг. Має високе пухнасте хутро, яке влітку набуває рудувато-жовтуватого, а взимку — білясто-вохряного забарвлення; на морді, коло носа і очей є чорно-бура маска.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесено до І і ІІ видань ЧКУ (1980, 1994), Червоного списку МСОП і ІІ додатку до Бернської конвенції. Охороняється на території державних заповідників («Асканія-Нова», Дунайський, Луганський, Український степовий, Кримський, Чорноморський) національних парків (Азово-Сиваський, «Меотида») та інших об’єктів ПЗФ.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується, але в Україні не розводять.
Господарське та комерційне значення: Раніше був мисливським видом
Джерело: redbook-ua.org

Видра річкова (Lutra lutra)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 12-ти видів роду, один вид в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Європу, більшу частину Азії, Пн. та Зх. Африку. Зараз в Україні вид поширений скрізь, окрім Криму. Наприкінці 1980-х рр. відбулося розширення ареалу, пд. межа якого перемістилась у степову зону.
Чисельність і причини її зміни: У 1961 році було обліковано ~1,6 тис., зараз ~ понад 10 тис. видр. Причини змiни чисельностi: спостерігається зростання чисельності, причиною чого є зменшення мисливського тиску та потепління клімату, яке дало змогу зимовим мігрантам освоїти нові місця. Стабільна чисельність, з тенденцією до збільшення спостерігається на Пд. України. На сьогодні в межиріччі Дністра та Дунаю мешкає щонайменше 70 особин цього виду.
Особливості біології та наукове значення: Видра веде сутінково-нічний спосіб життя. Живе в норі з 1–2 входами, що розташовані під водою і над нею; часто займає старі ондатрові та боброві житла. Харчується рибами, амфібіями та річковими раками. Весною її раціон доповнюють комахи, п`явки та мушлі. Не гребує вона рептиліями, водоплавними птахами, гризунами та землерійками. Іноді робить схованки корму під нависами берегів. Молоді тварини також їдять рослинні корми (плоди культурних та безхлорофільні частини водних рослин). Статева зрілість наступає у віці 16–17 місяців. Вагітність (з ембріональною діапаузою) — 240–365 діб. Період розмноження у видри розтягнутий у часі, тому пологи можуть відбуватися упродовж всього року, але найчастіше — у квітні–червні. У виплоді буває 2–3 (1–5) малюків, які народ жуються 1 раз на рік переважно у норі, хоча відомі випадки їх знахідок у відкритому лігві. У 1,5-місячному віці щенята починають вилазити з нори, у 2,5 місяці здатні до самостійного полювання, хоча ще тривалий час потребують піклування з боку матері. Різні водойми, але віддає перевагу озерам, старицям, річкам з захаращеними берегами та заростями очерету. У деяких місцях живе на узбережжі морів.
Морфологічні ознаки: Порівняно великий звір: довжина тіла самців — 46–90 см, самок — 54–68 см, маса: 6–10 та 3–6 кг. Має довгий хвіст (21–46 см), щільне та коротке хутро коричневого відтінку; пальці на задніх ногах з`єднані шкірястими перетинками.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Виднесений до ІІ видання ЧКУ. Як вид, стан якого близький до загрозливого, занесено до Червоного списку МСОП, до I додатку CITES, а як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території більшості державних заповідників та багатьох об’єктів ПЗФ.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується в неволі, але в Україні не розводять.
Господарське та комерційне значення: Мисливський вид.
Джерело: http://redbook-ua.org

Горностай (Mustela erminea)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Куницеві (Mustelidae). Один з 20-ти видів роду, один з 6-ти видів роду в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
Ареал виду та його поширення в Україні: Більша частина Європи, гори Кавказу та Середньої Азії, Сибір, Пн. Монголія, Китай та Пн. Америка. В Україні поширений скрізь, окрім Криму та деяких степових р-нів.
Чисельність і причини її зміни: Невідома. У 1999 р. у Дунайському заповіднику було обліковано 330-470 особин. На о-вах Кременчуцького водосховища, у Чорноморському заповіднику, в дельті Дністра мешкає по 10–50 тварин. У Донецькій та Луганській областей чисельність оцінюють у 500–600 особин. Причини змiни чисельностi: трансформація водно-болотних угідь. Суттєво погіршило ситуацію депресія популяцій водяної нориці — основної жертви хижака.
Особливості біології та наукове значення: Горностай віддає перевагу зволоженим ділянкам з високим травостоєм. Мешкає у дуплах, під хмизом та в різних порожнинах. Він харчується норицями, мишами, ховрахами, пацюками, ондатрами та водоплавними птахами, хоча також їсть риб, амфібій, рептилій та плоди рослин. Робить схованки харчів. Самки дуже рано стають статевозрілими. Тривалість вагітносі разом з ембріональною діапаузою становить 240–393 доби. Шлюбний період триває близько 6 місяців, у виводках буває 3–14 щенят. Береги водойм, болота, заплавні та байрачні ліси, іноді агроценози та населені пункти.
Морфологічні ознаки: Невелика тварина, довжина тіла самців — 26–31, самок — 20,5–26,8 см; маса, відповідно: 158,3–320 та 142,5–205 г. Має невисоке щільне хутро, яке влітку набуває коричневатожовтувато-сірого, а взимку, окрім кінцевої чорної третини хвоста, — білого забарвлення.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до ІІ видання ЧКУ, Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає охороні, до Бернської конвенції. Охороняється на території державних заповідників (Дунайський, Луганський, Український степовий, Чорноморський, Карпатський, Канівський, Розточчя, Поліський та ін.), національних парків та інших об`єктів ПЗФ.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Добре розмножується, але в Україні не розводять.
Господарське та комерційне значення: Був мисливським видом.
Джерело: redbook-ua.org

Сокіл сапсан (Falco peregrinus)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподібні (Falconiformes), родина — Соколові (Falconidae). Один з 37-ми видів роду; один з 8-ми видів у фауні України (представлений підвидами: сокіл-сапсан звичайний — F. p. peregrinus, сокіл-сапсан кавказький — F. p. brookei і сокіл-сапсан тундровий — F. p. calidus).
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Заселяє майже усі материки і о-ви світу. Відсутній на більшій частині Пд. Америки та в Антарктиді. В Україні в Карпатах гніздиться номінативний підвид, у Кримських горах і на берегових урвищах Кримського п-ова — кавказький підвид, під час міграції і взимку на всій території трапляється тундровий підвид.
Чисельність і причини її зміни: В Україні гніздиться біля 120–130 пар, з яких 100–110 пар в Криму. В останні десятиріччя помітно зростає кримська популяція. В Європі гніздиться 12–25 тис. пар. Зменшення чисельності у 1950–60 рр. було обумовлено застосуванням ДДТ як сильнодіючого інсектициду і узаконеним нищенням хижих птахів людиною. Сучасне зростання, можливо, повязане з забороною застосування ДДТ і відстрілу хижаків.
Особливості біології та наукове значення: Під час міграцій трапляється по усій Украйні. Частина гніздових птахів, можливо, осілі. Тримається старих лісів у заплавах річок, на поодиноких скелях серед гірських лісів, вапнякових та глинистих урвищах морських узбережь. Гніздиться поблизу відкритих просторів, де полює, іноді — у великих містах на високих будівлях. На гніздових ділянках з’являються наприкінці лютого — в березні. Яйця відкладає на виступах скель, іноді в гнізда круків, розташованих на скельних або вапнякових урвищах. У кладці 2–4 яйця. Насиджує самка, 30–33 доби. Пташенята вилуплюються у квітні–травні, залишають гніздо через 35–40 діб. Статевозрілими стають на 3 році життя. Живиться птахами середніх розмірів (кулики, голуби, шпаки), яких здобуває в основному в польоті.
Морфологічні ознаки: Маса самця — до 600–800, самки — до 1000–1200 г, довжина тіла — 390–500 мм, розмах крил — 950–1150 мм. Дорослий птах зверху сизувато-сірий, голова і шия темніші; від кута рота донизу йдуть чорні «вуса»; нижня частина вохристо-біла з темними поперечними смугами на грудях і череві; дзьоб сірий, восковиця і ноги жовті, очі темно-коричневі. Молодий птах зверху бурий зі світлою строкатістю; низ вохристий, з темно-бурим поздовжним рисунком, восковиця сіруватоблакитна, ноги світло-жовті.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Охороняється в Карпатському, Кримському, Карадазькому ПЗ, Ялтинському гірськолісовому заповіднику та ПЗ «Мис Мартьян». Включено до ЧКУ (1994), Конвенції CІTES (Додаток І), Бернської (Додаток ІІ) і Боннської (Додаток ІІ) конвенцій.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується в США, країнах Європи, Росії. В Україні в неволі не розмножується.
Джерело:  redbook-ua.org

Сова довгохвоста (Strix Uralensis)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з видів політипного роду; один з 3-х видів роду у фауні України, представлений 2-ма підвидами: S. u. macroura та S. u. uralensis.
Природоохоронний статус виду: Недостатньо відомий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Європу, Азію, від Скандинавії на зх. до Японії та Кореї на сх. Пд. межа ареалу співпадає з пд. межею смуги тайги. В Європі існують реліктові популяції 3-х підвидів, одна з яких S. u. macroura заселяє Українські Карпати. У зимовий період зрідка залітає у Чернігівську, Волинську, Сумську, Черкаську та ін. обл.
Чисельність і причини її зміни: Один з найпоширеніших видів сов Закарпатської обл., трапляється частіше у букових лісах. Загальна чисельність складає близько 1 тис. ос., яка зростає у зимовий період за рахунок міграцій птахів з пн. Чисельність європейської популяції складає 53–140 тис. ос. У європейській частині Росії, Білорусі і країнах Балтії починаючи з 1960-х рр. зареєстровано ріст чисельності і розширення ареалу на пд.-зх. Причинами зміни чисельності є: незаконне знищення у сезон полювання, вирубування старих лісових масивів. Чисельність залежить також від інтенсивності розмноження мишоподібних гризунів.
Особливості біології та наукове значення: Осілий птах, який здійснює лише невеликі кочівлі. Займає букові, хвойні та мішані ліси Карпат. Під час зимівлі спускається на Закарпатську рівнину, тримається на старих кладовищах, у дубових і заплавних лісах уздовж рр. Боржави, Тиси, Латориці. Гніздиться у старих гніздах інших птахів у березні–квітні. Строки гніздування дуже розтягнуті. У кладці 4–6 яєць. Насиджує самка протягом 27–29 днів. Поява молоді можлива з другої декади травня по липень включно. Пташенята знаходяться у гнізді біля 30 днів, і ще біля місяця виводок тримається у районі гнізда. Живиться здебільшого мишоподібними гризунами.
Морфологічні ознаки: Довжина тіла: 50–59 см, розмах крил: до 115 см, маса самців: 540–730 г, самок: 720–1200 г. Забарвлення сіре з темнішими рисками на черевній частині та поперечними темними смугами на хвості. Карпати заселяють дві морфи — темна і світла, які відрізняються інтенсивністю загального забарвлення, до темно-бурого.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Знаходиться під охороною Бернської конвенції (Додаток ІІ) та СІТЕС (Додаток ІІ). ЧКУ (1994). Охороняється на території об’єктів ПЗФ Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської обл. Необхідно обмежити вплив фактору непокою у гніздовий період та попереджати браконьєрський відстріл мисливцями.
Джерело: redbook-ua.org

Пугач звичайний (Bubo bubo)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Совоподібні (Strigiformes), родина — Совові (Strigidae). Один з 13-ти видів роду, єдиний вид роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює майже всю Євразію та Пн. Африку. На території України номінативний підвид B. b. bubo заселяє пн. і зх. р-ни, а пд.-руський B. b. interpositus — сх. (переважно Луганську обл.).
Чисельність і причини її зміни: В Україні налічують близько 200 пар, з них не менше 110 пар на сх. Європейська популяція виду складає не більше 38 тис. пар. Приблизно на половині постійних гніздових ділянок розмноження не спостерігається, можливо, через те, що один з птахів пари гине. На чисельність негативно впливають переслідування людиною, розлякування самок на ранніх стадіях насиджування (кидають кладку), загибель на ЛЕП.
Особливості біології та наукове значення: Осілий. Активний у сутінках і вночі. Токування відбувається наприкінці зими. Гніздиться по глухих ярах, берегових урвищах, скельних виходах, рідше в лісах і на болотах. Яйця відкладає в кінці лютого — на початку березня. Гнізда влаштовує на глухих ділянках лісів, байраків чи скельних виходів на землі в нішах, на виступах або під коріннями дерев і чагарників. У кладці 2–5 (частіше 3) яйця. Насиджує самка 33–35 діб. Пташенята виходять з гнізд вже у травні, літати починають лише у другій половині червня. Спектр живлення дуже різноманітний, переважають птахи, дрібні гризуни та їжаки.
Морфологічні ознаки: Маса тіла — 1,5–4,2 кг, довжина тіла — 600–750 мм, розмах крил — 1600–1880 мм. У дорослого верх темно-бурий з жовтуватими і білуватими плямами, низ вохристий з темно-бурими широкими поздовжніми рисками. Є великі «вушка». Молодий птах має подібне забарвлення.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони:CІTES, Додаток ІІ, Бернської конвенції, Додаток ІІ. ЧКУ (1994). Охороняється на гніздуванні в Карпатському та Поліському заповідниках. Для збереження виду необхідно посилити контроль за незаконним відстрілом у мисливський сезон.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у Київському і Одеському зоо парках.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Лелека чорний (Ciconia nigra)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Лелекопо-дібні (Ciconiiformes), родина — Лелекові (Ciconiidae). Один з 5-ти видів роду; один з 2 -х видів роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в україні: Лісова смуга Центральної, Сх. і частково Пд. Європи, а також Азія і Пд. Африка; зимівля пд. Сахари і у Пд. Азії. В Україні гніздиться на Поліссі, в Карпатському р-ні, подекуди на пн. Лісостепу: на початку ХХІ ст. ареал значною мірою відновився.
Чисельність і причини її зміни: По Україні чисельність досягає 400–450 пар. У Волинській обл. 50–60 пар, Рівненській — 60–70, Львівській — 30–40, Закарпатській — 30–40, Івано-Франківській — 30–40, Чернівецькій — 8–10, Київській — 25–30, Чернігівській — 40–50, Сумській — 10–12. Чисельність у Європі сягає 7,8–12 тис. пар з тенденцію до зростання. При-чини зміни чисельності: деградація місць гніз-дування через вирубування лісів, меліорація лісових угідь у смузі Лісостепу, фактор непокою.
Особливості біології та наукове значення: Оселяється в старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Прилі-тає наприкінці березня — у квітні. Гніздиться окремими парами. Гнізда на деревах у розга-луженні головного стовбура або на великих бічних гілках на висоті 3–20 м. Відкладання яєць у травні. У повній кладці 2–6 яєць, найчас-тіше — 4. Насиджують кладку самка і самець, протягом 32–34 днів. У виводку 1–5 пташенят. Пташенята починають літати у віці біля 2-х мі-сяців. Статева зрілість наступає у віці 3 років. Відліт у серпні–жовтні. Мігрує вдень, широким фронтом. Навесні мігрує переважно поодин-ці, восени — також групами по 4–20 ос., на пд. країни зграями до 40 ос. Живиться рибою, земноводними, водяними комахами; інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів.
Морфологічні ознаки: Маса тіла — близько 3 кг, довжина тіла — 95–100 см, розмах крил — 185–205 см. У дорос-лого птаха груди, черево і підхвістя білі, реш-та оперення чорна з металічним полиском; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги червоні. У молодого птаха чорний ко-лір з бурим відтінком; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги оливково-бурі.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений у Додаток ІІ Бернської конвенції, Додаток ІІ Боннської конвенції, Додаток угоди AEWA, до категорії ІІІ Переліку видів фауни Європи, що підлягають особливій охороні (SPEC), у Додаток ІІ Конвенції CITES. Охороняється на заповідних територіях Полісся та Карпатсько-го р-ну. У місцях гніздування виду та регуляр-ного перебування під час міграцій необхідно створити природоохоронні об'єкти.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується у зоопарках.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Сорокопуд червоноголовий (Lanius senator)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Горобцеподібні (Passeriformes), родина — Сорокопудові (Laniidae). Один з видів політипного роду; один з 5-ти видів у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Зх. Європу, Пн. Африку, Пд.-Зх. Азію. В Україні проходить пн.-сх. межа ареалу. В останні 30 років вид реєстрували головним чином в Азово-Чорноморському р-ні від Дунаю на заході до сх. кордонів Донецької обл., на пн. до м. Луганська в якості залітного. Спорадичне гніздування можливе в Криму.
Чисельність і причини її зміни: Навесні може досягати, ймовірно, 30–50 птахів, восени максимально зареєстровано 21 ос. (2001 р.). В останні 3 десятиліття більшість птахів спостерігали в Криму та пд. обл. України. Оскільки в Україні знаходиться край ареалу виду і він з’являється лише періодично, то причини щорічних коливань чисельності поки що не відомі.
Особливості біології та наукове значення: Під час весняної міграції більшість птахів зареєстровано у період з 20 квітня до середини травня. Поодинокі особини та окремі пари трапляються до кінця травня. Можливо, після короткого перебування на пд. України більша частина птахів здійснює зворотну міграцію на Балкани чи в Малу Азію. Строки осінньої міграції не достатньо з’ясовані. Відомо лише, що вона починається з кінця липня. Тримається у відкритих ландшафтах з чагарниковими заростями та поодинокими деревами, на галявинах і узліссях. Біологія розмноження в Україні не вивчена. Живиться комахами, дрібними ссавцями (землерийка), нападає на дрібних птахів.
Морфологічні ознаки: Довжина тіла — близько 17 см, маса тіла — 23–52 г. У дорослого самця лоб і смуги, які проходять через очі, — чорні; верх голови і задня частина шиї насичено руді; спина і верх крил чорні; поперек сірий; плечові пера і надхвістя білі; низ білий з кремовим відтінком; махові пера чорні, першорядні з білою основою; хвіст чорний, крайні стернові пера з білою барвою; дзьоб і ноги чорні. У дорослої самки верх голови і задня частина шиї світліші; спина і верх крил буруваточорні; лоб і вуздечка вохристо-білі.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Спеціальних заходів охорони в Україні не потребує. На міжнародному рівні має європейський охоронний статус та охороняється згідно з Бернською конвенцією (Додаток ІІ).
Джерело: http://redbook-ua.org/

Підорлик малий (Aquila pomarina)

Таксономічна належність: Клас — Птахи (Aves), ряд — Соколоподіб-ні (Falconiformes), родина — Яструбові (Accipitridae). Один з 9-ти видів роду; один з 5-ти видів роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Складається з трьох частин, розташованих у Європі, Малій та Пд. Азії. У недалекому мину-лому ареал став розширятися у сх. напрямку. В Україні поширений на всій правобережній частині (окрім пд. степів), у пн., пн.-сх. та цент ральній частинах Лівобережжя.
Чисельність і причини її зміни: Європейську популяцію оцінено у 14–19 тис. пар. В Україні у 1989 р. чисельність оцінювали в 200–250 пар. Згідно сучасних оцінок вона складає 500–1000 пар, можливо 1,2–1,5 тис. пар. Значна відміна між оцінками чисельності у минулому та у наш час, пов’язана головним чином з проведенням масштабних дослі-джень у останні роки. На стан виду негативно впливають меліорація, знищення старих ді-лянок лісу та місць, де птахи полюють.
Особливості біології та наукове значення: Віддає перевагу ділянкам волого старого листяного та мішаного лісу, що межує з від-критими просторами (луки, поля, болота). Навесні з’являється у третій декаді березня. Міграція триває до другої декади квітня. Мо-ногам. Яйця відкладає в квітні. В повній клад-ці 2 яйця. Насиджування триває 38–43 доби. Пташенята з’являються наприкінці травня, залишають гніздо в серпні. Як правило, ви-живає лише 1 пташеня. Восени починає від-літати на початку вересня. Статевої зрілості досягає на 3–4 році життя. Живиться пере-важно дрібними ссавцями, а також птахами, рептиліями та амфібіями.
Морфологічні ознаки: Довжина тіла — 570–640 мм, маса тіла — 1200–1600 г, розмах крил — 1545 мм. У до-рослого птаха оперення буре, верх голови і задня частина шиї світліші; на надхвісті нерід-ко буває біла смуга; махові пера темно-бурі, покривні пера крил бурі або світло бурі; цівка вкрита пір’ям; восковиця і пальці жовті; рай-дужна оболонка ока жовтувато-коричнева або жовта. Молодий птах темно-бурий, з чіткою вохристою плямою на потилиці; на крилах зверху по одному ряду білих плям; на верхівці хвоста вузька білувата смуга.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Під час гніздування охороняється в Карпат-ському БЗ, НПП «Шацькі озера» та «Деснянсько-Старогутський», ПЗ: Полісьому, Рівненському, «Розточчя» та ін. Вид включено Вид включено до ЧКУ (1994), CITES (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвен-цій. Для покращання охорони необхідні: збере-ження старих лісів, створення мікрозаказників радіусом 0,5 км навколо гнізд, влаштування штучних гніздівель, посилення контролю за ви-падками незаконного відстрілу, моніторинг за забрудненням оточуючого природного серед-овища.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомий випадок розмноження птахів в Естон-ському зоопарку.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Харіус європейський (Thymallus thymallus)

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Лососеподібні (Salmoniformes), родина — лососеві (Salmonidae). Один з 4-х видів роду, єдиний вид роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Річки Європи від крайнього Пн. Сх. і Великобританії до Швейцарії та Румунії. В Україні поширений у гірських ділянках Дністра та його приток та у бас. Тиси.
Чисельність і причини її зміни: Незначна, подекуди звичайний. Причинами зміни чисельності є порушення гідрологічних умов річок через знищення лісів на прибережних ділянках, вирівнювання річищ, забруднення води, а також неконтрольований вилов.
Особливості біології та наукове значення: Прісноводна риба чистих, холодних, багатих на кисень вод. Молоді особини тримаються зграями, старші поодинці. Взимку живиться і тримається ділянок річок, що не промерзають. Статевої зрілості досягає на 2–3 році життя. Нереститься з квітня до червня при температурі води 6–10°С, на кам’янистих місцях з швидкою течією. Ікра велика, клейка. Плодючість самок 4–6-річного віку, при довжині тіла 28–34 см і масі 300–500 г, становить 2,8–5,1 тис. ікринок. Молодь живиться комахами, що падають у воду, а також зоопланктоном; дорослі особини споживають молюсків, ракоподібних, комах та їхні личинки, дрібну рибу, іноді ікру риб.
Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, струнке, трохи сплюснуте з боків. Характерною рисою є видовжений і високий спинний плавець. Між спинним та рівнолопатевим хвостовим плавцем розміщений жировий плавець. Голова невелика, у профіль трикутна. Рот маленький, нижній, поперечний. На щелепах є малі, слабкі і ледве помітні зуби. Довжина тіла 20–40 см, зрідка понад 50 см, маса 300–600 г (до 1 кг). Тривалість життя до 7 років. У водоймах з кам’янистим темним дном забарвлення темніше, з піщаним — світліше. Забарвлення спини темно- чи зеленаво-коричнювате, боки світліші, черево жовтаве чи сріблястобіле. Уздовж тіла є бурувато-жовтаві чи фіолетові смужки, численні чорні плями розкидані по спині та боках тіла. На спинному плавцеві є чотирикутні чорні плями, що розміщені паралельними рядами. У період нересту на ньому з’являється оранжевочервоняста оторочка. У молоді на тілі є темнуваті поперечні плями.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до ЧКУ (1994), списків Бернської конвенції і МСОП та Європейського червоного списку. Охороняється у Карпатському БЗ.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Були спроби розводити у рибницьких господарствах Закарпаття. У Зх. Європі розводять.
Господарське та комерційне значення: Об’єкт здебільшого аматорсько-спортивного рибальства.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Йорж смугастий (Gymnocephalus schraetser)

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Окунеподібні (Perciformes), родина — Окуневі (Percidae). Один з 4-х видів роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Басейн Дунаю. В Україні поширений у пониззі Дунаю, річках бас. Тиси (здебільшого середні та нижні течії), Пруту, Сірету.
Чисельність і причини її зміни: На окремих ділянках річок звичайний, рідкісний чи повністю зник. Причинами такого стану є порушення типових біотопів у результаті зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режимів водойм, спричиненої гідротехнічним будівництвом, а також забруднення води та надмірний вилов.
Особливості біології та наукове значення: Прісноводний, осілий, зграйний вид річок з чистою, добре насиченою киснем водою, піщаним дном з домішкою гальки та щебеню. Веде присмерково-нічний спосіб життя. Здебільшого досягає довжини 15-18 см. На нерест (квітень) переміщується зграйками з річок у притоки. Плодючість самок завдовжки 10–12 см від 65 тис. до майже 100 тис. ікринок. Ікру відкладає на піщано-кам’янисте дно окремими (до трьох) порціями. Дорослі особини живляться личинками комах, червами, ракоподібними, ікрою та мальками риб.
Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, невисоке, трохи стиснуте з боків, на дотик слизьке, завдяки великій кількості слизових залоз, які особливо помітні на голові. Спинний плавець складається з сполучених між собою двох частин. Хвостовий плавець з невеликою виїмкою. Голова велика, рило довге, у профіль клиноподібне. Рот невеликий, нижній, висувний. На щелепах дрібні щетинкоподібні зуби. На зябрових кришках не дуже міцні гострі шипи, на передкришках дрібні шипики. Очі відносно великі, розміщені у верхній частині голови. Довжина тіла до 25 см, маса до 250 г. Тривалість життя до 7 років. Тіло світло-жовтаве, спина з зеленавим полиском, боки золотисті, черево сріблясто-білувате. Вздовж верхньої частини боків 3–4 темно-сині переривчасті смуги. На передній частині спинного плавця 3 ряди чорних округлих плям. Спинний та хвостовий плавці сіруваті, парні та підхвостовий — світло-жовтаві.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до ЧКУ (1994), списків Бернської конвенції і МСОП та Європейського червоного списку. Охороняється у Дунайському БЗ. Треба виділити заповідні акваторії на річках, де охоронявся б реофільний комплекс риб, у тому числі і йорж смугастий.
Господарське та комерційне значення: Через незначну чисельність та відносно невеликі розміри промислового значення не має.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Лосось дунайський, головатиця (Hucho hucho)

Таксономічна належність: Клас — Променепері риби (Actinopterygii), ряд — Лососеподібні (Salmoniformes), родина — лососеві (Salmonidae). Один з 2-4-х видів роду, єдиний вид у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Бас. Дунаю. В Україні ендемік бас. Дунаю (сх. частина ареалу), басейни Тиси і Пруту.
Чисельність і причини її зміни: Дуже нечисленний. Причинами зміни чисельності є порушення типових біотопів у результаті зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режимів, спричиненої гідротехнічним будівництвом; забруднення води, надмірний вилов.
Особливості біології та наукове значення: Прісноводна жила риба гірських водойм де температура води не перевищує 15–20°С. Статевозрілим стає у віці 3–4 років, при довжині тіла близько 60 см і масі 1–3 кг. Нерест з середини квітня до середини травня при температурі води 6–10°С, здебільшого в гірських потічках на глибині 0,3–1,2 м. Ікру відкладає порціями у гнізда-ямки з гальки, піску, щебеню тощо на чистому дні, де швидкість течії досягає 0,6-1 м/с. Нерест парний, плідники активно охороняють свою територію. У самки завдовжки 48 см і масою 2,2 кг виявлено понад 4,5 тис. ікринок, у особини завдовжки 89 см і масою 5,5 кг — понад 11 тис. Хижак, який не тільки підстерігає здобич, а й активно на неї полює. Молодь живиться комахами, їхніми личинками, а також рибами.
Морфологічні ознаки: Тіло низьке, видовжене, вкрите дрібною лускою. Між спинним та хвостовим плавцями розміщений жировий плавець. Майже половину сплюснутої з боків голови займає широка паща, щелепи якої вкриті сильними зубами. Довжина тіла здебільшого не перевищує 50–70 см, маса 6 кг (у минулому досягав довжини понад 2 м і маси понад 150 кг), тривалість життя понад 20 років, зрідка до 60 років, граничним вважають вік понад 100 років. Спина сірувата чи коричнево-червоняста з зеленавим полиском, боки світло-мідні з червонястим полиском, черево світло-золотаве або сірувате. На спині та боках є численні чорняві Х-подібні чи напівмісяцевоподібні плями. Тіло молоді з сріблястим полиском, на фоні якого на боках тіла виділяються 8-10 поперечних темнуватих смужок.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до ЧКУ (1994), списків Бернської конвенції і МСОП та Європейського червоного списку. Охороняється у Карпатському БЗ. Треба встановити заповідний режим на нерестових та нагульних біотопах виду. Організувати штучне розведення, реакліматизацію, кріоконсервування гамет та ембріонів.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Біотехніка розмноження у неволі розроблялась у рибницьких господарствах Карпатського регіону.
Господарське та комерційне значення: Через незначну чисельність промислового значення не має.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Саламандра вогняна, або плямиста (Salamandra salamandra)

Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Хвостаті земноводні (Caudata), родина — Саламандрові (Salamandridae), рід — Саламандра (Salamandra).
Природоохоронний статус (категорія «Вразливі види»); Додаток III Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають охороні») та Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).
Ареал виду та його поширення в Україні: Від Іберійського п-ва до пн. Німеччини, Польщі, сх. Прикарпаття, Балканського п-ва. В Україні — у передгір’ях (200−1500 м) та інколи на полонинах Закарпатської, Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської обл.
Чисельність і причини її зміни: В Карпатах щільність дорослих та личинок — від 12–80 до 45–50 ос./км2; в Чернівецькій обл. 8,2 і в Івано-Франківській обл. 4,9−6,3 ос./м2 площі водойми (личинки). Зниження чисельності пов’язано зі змінами біотопів та відловом.
Особливості біології та наукове значення: З’являються в кінці лютого−березні, розмноження йде майже весь період активності, але найчастіше парування відбувається у червні−липні. Ведуть присмерково-нічний спосіб життя, при підвищеній вологості активні вдень. Мешкають в зволожених лісових біотопах, знаходили на полонинах. Температурний оптимум —17–18°С, інколи активні при 8°С. Зимівля — з жовтня–листопада у порожнинах під коренями дерев, де можуть збиратися до кількох сотень.
Морфологічні ознаки Тіло інтенсивно-чорне з жовтими плямами, черево однотонно-чорне або коричнюватих тонів. Позаду великих і опуклих очей є привушні залози — паротиди. Тулуб широкий, хвіст коротший від тіла, у січенні круглий. На передніх кінцівках по 4 пальці, на задніх — по 5. Плавальних перетинок бракує. Тіло і хвіст сегментоване 10–12 костальними борознами. Піднебінні зуби у вигляді двох S-подібно вигнутих рядів. Клоака самців більш опукла. Довжина тулуба з хвостом —140–180 мм.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях на загальних умовах.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Самець відкладає на ґрунт сперматофор, самка захоплює його клоакою. Вагітність та народження личинок — протягом одного або двох сезонів (відхід вагітних самок на зимівлю — в листопаді, народження личинок по закінченні зимівлі — приблизно у квітні). На високогір’ї самки народжують один раз на два роки, на передгір’ях та низькогір’ї — щороку. Статевозрілість наступає на 3–4 році життя.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Жаба прудка (Rana dalmatina)

Таксономічна належність: Клас — Земноводні (Amphibia), ряд — Безхвості земноводні (Anura), родина — Жаби (Ranidae), рід — Бура (трав’яна) жаба (Rana).
Природоохоронний статус: ЧКУ (категорія «Зникаючі види»). Додаток II Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (категорія «Види, що підлягають особливій охороні»), Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП).
Ареал виду та його поширення в Україні: Від пн. Франції та пд. Швеції, пн.-сх. Іспанії, на пд. увесь Балканський та більша частина Апеннінського п-ва; на сх. до Карпат, Молдови і України. Трапляється на крайньому пн. зх. Туреччини. В Україні — в Закарпатській, Чернівецькій і зх. Вінницької обл., можливо, є на пд. зх. Одеської обл.
Чисельність і причини її зміни: Під час нересту — 3–8 ос., по закінченні 0,3–2 ос./100 м. Чисельность зменшується при трансформації біотопів, зменшенні місць для розмноження та їх забрудненні.
Особливості біології та наукове значення: З’являється в березні, віддає перевагу широколистяним лісам, під час нересту активна цілодобово, після закінчення — у першу половину дня, при підвищеній вологості — цілий день. Зимують як у водоймах, так і на суші.
Морфологічні ознаки: Переважають світло-коричневі чи бурооливкові тони, на межі голови й тулуба темна Λ-подібна пляма, є спинно-бокові складки. Від ніздрів і через область очей та барабанних перетинок ідуть коричневі смуги. На задніх кінцівках зазвичай поперечні темні смуги. Черево однотонно-світле. Барабанна перетинка велика і приблизно відповідає розмірам ока. Резонатори у самців відсутні, в сезон нересту на перших пальцях передніх кінцівок сіро-жовті шлюбні мозолі. Задні кінцівки довгі й заходять скоковим (надступаковогомілковим) суглобом далеко за кінець морди. Парування та відкладання ікри після зимівлі припадає на кінець березня — початок квітня. Великих скупчень на нерестилищах не утворює і у водоймах перебуває недовго. Ікру відкладає окремими грудочками (у кладці 800−1700 ікринок) на підводні рослини, ікра не спливає на поверхню. Період метаморфозу — близько 55 днів. Тривалість життя — близько 7 років.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Зберігаються на природоохоронних територіях, спеціальні заходи з охорони відсутні.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Мідянка звичайна (Coronella austriaca)

Таксономічна належність: Клас — Плазуни (Reptilia), ряд — Змії (Serpentes), родина — Вужеві (Colubridae). Один з 2 видів роду; єдиний вид роду у фауні України. Представлений номінативним під-видом C. a. austriaca Laurenti, 1768.
Природоохоронний статус: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Ареал охоплює більшу частину Європи, Кав-каз, пн. половину Малої Азії, пн. Іран, зх. ра-йони Казахстану і Сибіру. Україна повністю входить в ареал виду. На більшій частині тери-торії країни трапляється спорадично, у Кар-патах та Гірському Криму — досить часто, де простежений до висоти 1381 і 1200 м н. р. м. відповідно.
Чисельність і прічини її зміни: Щільність популяцій зазвичай дуже низька — реєструються поодинокі знахідки. У Присивашші та по р. Сів. Донець — до 0,2–1,0 ос. на 1 км маршруту (до 5,0 ос./га). У Гірському Криму щільність популяцій найвища і місця-ми досягає 0,3–4,0 ос./км, або 0,3–13,3 ос./га.
Причини зміни чисельності: скорочення площ біотопів, придатних для перебування виду, зменшення кормової бази та знищення змій людиною.
Особливості біології та наукове значення: Активна з другої половини березня — почат-ку травня до кінця вересня — середини жовт-ня. Ховається під кам’яними брилами, у трі-щинах лесових урвищ та скель, порожнинах під корінням, стовбурами дерев або фунда-ментами будівель, у норах гризунів та ящірок, купах хмизу. Живиться в основному ящірка-ми, рідше зміями, мишоподібними гризуна-ми, землерийками, пташенятами горобиних птахів. Парування відбувається в кінці квітня — травні. Яйцеживородний вид. У липні — на початку жовтня самка відкладає 2–17 яєць, з яких відразу ж вилуплюються молоді змії. Для людини не отруйна. Має наукове значення.
Морфологічні ознаки: Змія невеликих розмірів: довжина тулуба не перевищує 75 см, хвіст у 3,2–6,6 раза коротший за тулуб. Луска гладенька, навколо середини ту-луба 19 рядів лусок. Верхня сторона тіла бурих відтінків, інколи сіра; вздовж тіла проходять 4 темніші смуги з дрібними темно-бурими пля-мами. Нижня поверхня тіла рожева, цегляно-червона, сірувата або майже чорна. На голові та шиї характерний темний візерунок.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид перебуває під особливою охороною Бернської конвенції (додаток ІІ). Трапляється принаймні у 18 ПЗ і НПП України. Серед населення існує впевненість щодо надзвичайної отруйності виду, в результаті чого мідянки знищуються при будь-якій нагоді. Тому необхідними заходами охорони є розширення заповідної мережі та роз’яснювальна робота з населенням.
Господарське та комерційне значення: Незначне внаслідок низької щільності популяцій.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Полоз лісовий, ескулапів (Zamenis longissimus)

Таксономічна належність: Клас — Плазуни (Reptilia), ряд — Змії (Serpentes), родина — Вужеві (Colubridae). Один з 5 видів роду, один з 2 видів роду у фауні України. До 2002 р. розглядався у складі роду лазячих полозів Elaphe Fitzinger, 1832.
Природоохоронний статус: Зникаючий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Пд. та Центральна Європа, пн. половина Малої Азії, Кавказ. В Україні трапляється спорадично у зх. областях та локально у Миколаївській обл. Охоче заселяє руїни і покинуті будівлі, трапляється у населених пунктах.
Чисельність і прічини її зміни: Зазвичай трапляються лише поодинокі особини. На Закарпатті у долині р. Уж протягом дня можна виявити кілька особин. Відносно стабільні популяції відомі у середній течії р. Дністер та Пд. Буг (чисельність популяції в районі с. Мигія оцінено у 350 особин). У багатьох місцях популяції виду перебувають у загрозливому стані або зникли.
Причини зміни чисельності: антропогенна трансформація місць перебування, браконьєрський вилов.
Особливості біології та наукове значення: Активний з середини квітня — початку травня до середини вересня — першої декади жовтня. Теплолюбний вид, веде денний спосіб життя, однак у спеку ховається. Добре лазить по деревах та стінах. Живиться дрібними ссавцями, рідше птахами та плазунами. Парування — у травні–червні. У червні–липні самка відкладає 4–12 яєць. Молодь з’являється у другій половині серпня–вересні. Неотруйний.
Морфологічні ознаки: Одна з найбільших змій Європи, в Україні загальна довжина тіла може сягати 2,8 м, хоча зазвичай становить 0,9–1,6 м. Луски гладенькі, навколо середини тіла 21 або 23 ряди лусок. Верхня сторона тіла переважно однотонна, від різних відтінків оливкового, бурого чи сірого кольорів до майже чорного, нижня cторона — жовтувата або білувата. По боках голови ззаду є жовтуваті плями.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид перебуває під особливою охороною Бернської конвенції (додаток ІІ). Охороняється у Карпатському БЗ, НПП Ужанський, «Сколівські Бескиди», Вижницький, «По-дільські Товтри», РЛП «Дністровський каньйон» та «Гранітно-степове Побужжя». Слід зберегти унікальну ізольовану популяцію у каньйоні р. Пд. Буг, яка потерпає від надмірного рекреаційного використання берегів ріки, може загинути від затоплення внаслідок будівництва комплексу гідроспоруд для Південно-Української АЕС.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вид успішно розмножують у Тульському екзотаріумі (Росія). В Україні таку програму впроваджували у Київському зоопарку.
Господарське та комерційне значення: Господарське значення незначне у зв’язку з низькою чисельністю. Утримується у неволі, тому має комерційне значення.
Джерело: http://redbook-ua.org/

П’явка медична (Hirudo medicinalis)

Таксономічна належність: Клас — П’явки (Hirudinea), ряд — Безхоботні п’явки (Arhynchobdellida).
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Зх. та Центральна Європа, Литва. Пн. обл. України.
Чисельність і причини її зміни: В окремій водоймі популяція може досягати кількох тисяч особин.
Причини зміни чисельності: масове виловлювання, забруднення і знищення водойм, меліоративні заходи.
Особливості біології та наукове значення: Ставки, водойми, що періодично пересихають, заплавні водойми, невеликі озера, річки з повільною течією. Існуванню виду сприяють наявність у водоймі жаб та відвідування його великими ссавцями (великою рогатою худобою та конями); відсутність ворогів — хижої великої псевдокінської п’явки Haemopis sanguisuga; наявність сприятливої для видкладання коконів узбережної смуги; достатнє прогрівання води.
Морфологічні ознаки: Тіло сплющене, до переду звужується. Поверхя тіла вкрита маленькими сосочками. Забарвленя з характерним малюнком з оранжевих з нерівними краями та темних смужок. Черевна сторона тіла без темних плям. Довжина тіла — 100–150 см, максимальна — до 25 см.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Збереження біотопів, штучне відтворення. Занесена до дотатку ІІ CITES, додатку ІІІ Бернської конвенції.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Розмножується в неволі в напівпромислових умовах.
Господарське та комерційне значення: Використовується в медицині: є джерелом цінного препарату — гірудину.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Мінога карпатська або угорська (Eudontomyzon danfordi)

Таксономічна належність: Клас — Міноги (Petromyzontida), ряд — Міногоподібні (Petromyzontiformes), родина — Міногові (Petromyzontidae). Один з 4-х видів роду, один з 2-х видів роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Ендемік бас. Тиси і Тимішу. В Україні зустрічається тільки в бас. Тиси на Закарпатті.
Чисельність і причини її зміни: Різко скоротилася з 1970-х pр. Порушення типових біотопів у результаті зміни гідрологічного, хімічного та біологічного режимів, спричинені господарською діяльністю.
Особливості біології та наукове значення: Прісноводна донна мінога. У дорослому стані веде паразитичний спосіб життя. Мешканець неглибоких ділянок річок і струмків з проточною чистою водою і щебенисто-піщаним або гальково-піщаним дном. Ховається під і серед каміння. Личинки живуть на ділянках з повільною течією і відкладеннями мулу на глибинах 5–50 см. Статевої зрілості досягає після метаморфозу. Розмноження у квітні–травні при температурі води 8°С і вище. У самок завдовжки 21–21,5 см плодючість складає 7,5–10,3 тис. ікринок. На нерест мігрує у верхні ділянки струмків і поточків. Дорослі живляться з березня–квітня до жовтня–листопада лише у перший рік після метаморфозу, після чого в них атрофується кишечник і вони припиняють харчуватися. Здобиччю стають риби з дрібною лускою: молодняк з’їдається повністю, а в дорослих вона виїдає нутрощі. Личинки харчуються мікроорганізмами, малощетинковими червами, личинками комах тощо, але на стадії метаморфозу не живляться зовсім.
Морфологічні ознаки: Тіло видовжене, вугроподібне, голе, в передній частині з кожного боку по 7 зовнішніх зябрових отворів. У дорослих особин добре розвинені очі, рот, на дні присмоктувальної лійки, зуби рогові, розташовані на верхньо- і нижньощелепових платівках, на поверхні ротової лійки і на язиці. Для цієї, як і для інших міног, характерний метаморфоз — складні перетворення в зовнішній і внутрішній будові, — після якого личинка-піскорийка перетворюється на дорослу тварину. Личинка має слабко розвинені очі, занурені під шкіру, рот без присмоктувальної лійки і без зубів, зяброві отвори розташовані у борозенці. Найбільша довжина дорослих до 30 см, маса до 25–30 г, личинок — до 24,5 см і 20–25 г, тривалість життя загалом 5,7–7,3 роки, з яких 4,2–5,2 роки — личинкова стадія, 1–5 міс. триває метаморфоз і на дорослий стан припадає 17–21 міс. Голова і спина попелястосірі, сірувато-блакитнуваті, боки світліші, часто з рожевим або металевим вилиском, черево жовтувато- або бруднувато-біле.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Заборона вилову, виявлення типових місць перебування і встановлення там заповідного режиму. Занесена до ЧКУ (1994), МСОПта Європейського червоного списку.
Господарське та комерційне значення: Промислового значення не має.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Махаон (Papilio machaon)

 
Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Лускокрилі (Lepidoptera), родина — Косатцеві (Papilionidae). Один з близько 200 видів роду; у фауні України представлений номінативним підвидом.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Пн.-Зх. Африка, Євразія (окрім тропічних регіонів), Пн. Америка. В Україні зустрічається повсюдно.
Чисельність і причини її зміни: На окремих ділянках у декілька га може досягати у пік льоту імаго до 10–20 особин на 1 ділянку, в основному ж не перевищує 0,1– 1 особин на 1 га. Причини зменьшення чисельності: погіршення стану біотопів унаслідок господарської діяльності (застосування пестицидів, надмірне випасання худоби, викошування та випалювання трав тощо).
Особливості біології та наукове значення: Дає 2 (на пд. іноді 3) генерації на рік. Літ метеликів — з кінця квітня до вересня. Самка відкладає по 1–2 яйця на кормові рослини. Розвиток яєць триває 5–12 днів. Гусінь живиться на рослинах родини зонтичних. Зимує лялечка.
Морфологічні ознаки: Розмах крил — 69–92 мм. Візерунок крилсамця та самки ідентичний: загальний фон забарвлення жовтий. Передні крила з темними плямами та жилками, з широкою чорною облямівкою та жовтими плямами на ній. Задні крила мають чорні хвостики, чорну облямівку з синіми та жовтими плямами та червонувате очко в задньому куті крила.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється у всіх заповідниках України. У місцях з високою чисельністю особин виду доцільним є створення ентомологічних заказників, лімітування випасу худоби та сінокосіння, заборона випалювання трав.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Жук-олень , рогач звичайний (Lucanus cervus)

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-олені (Lucanidae).
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Пн. Африка, Середня та Пд. Європа, на пн. до пд. Англії, пд. Швеції, Латвії; в європейській частині Росії пн. межа йде від Бєларусі до Смоленська, Тули, Рязані, Мордовії, пд. Татарстану і на сх. досягає передгірь Уралу. В Україні вид поширений майже на всій території, крім пд.-сх. областей.
Чисельність і причини її зміни: Зустрічається рідко, але локально у великій кількості. Зменшення кількості жука пов’язане з прийнятою методикою лісогосподарювання, за якою багато дерев не доживають свого природнього віку. Молоді посадки дерев не придатні для харчування та розмноження виду.
Особливості біології та наукове значення: П’яти- або шестирічна генерація. Відкладають яйця в дупла, старі пні, стовбури, що впали, головним чином на дубі, іноді інших породах (бук, липа, верба, ясен, тополя, сосна, плодові). Сапрофітофаг, живиться соком, що витікає з дерев. Личинки розвиваються в гнилій деревині. Стаціями цього виду є старі широколистяні ліси різних типів, але частіше дубові.
Морфологічні ознаки: Довжина самця сягає 50–80 мм (з рогами), самки — 30–50 мм. У самців голова з величезними рогами (верхні щелепи). Самки позбавлені рогів. Забарвлення самок однотонне чорно-буре, у самців роги та надкрила коричневі а інші частини тіла — чорна.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоних книг Бєларусі, Литви, Латвії. Знаходиться під охороною в Болгарії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Франції, Швейцарії. Додаток ІІІ Бернської конвенції.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Цілком можливе, але через дуже довгий (в природних умовах до 5–6 років) розвиток в личинковій стадії є дуже кропіткою та дорогою справою.
Джерело: http://redbook-ua.org/

Вусач великий дубовий західний (Cerambyx cerdo)

 
Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-вусачі (Cerambycidae). Один з 5 видів західнопалеарктичного роду. У фауні України два підвиди: C. cergo L. (рівнинна Україна) i C. cergo acuminatus Motsch. (Крим).
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Ареал виду та його поширення в Україні: Зх. і Середня Європа, Середземномор’я, Кавказ, Передня Азія. Переважно Правобережна Україна (крім пд. районів). Сх. межа ареалу проходить поблизу Харкова — Донецька (хоча знахідки тут потребують підтверджень).
Чисельність і причини її зміни: Незначна (поодинокі особини), лише в Закарпатті дещо більша. Суцільне вирубування старих дібров, скорочення насаджень дуба, зменшення кількості старих дерев негативно впливає на структуру популяції.
Особливості біології та наукове значення: Має трирічну генерацію. Літ імаго — з травня до початку серпня. Протягом 1,5–2 місяців самка відкладає 60–300 яєць в тріщини кори, рідше на гілках. Личинки заляльковуються восени в комірках. Жуки нового покоління з’являються в кінці серпня–вересні і зимують в тих же комірках. Мешкає в природних дібровах, насадженнях дуба, рідше в деяких ільмових, в лісопарках рівнинних територій та передгір’їв. Зазвичай заселяє дубові й мішані лісостани, ослаблені вирубуванням чи рекреаційним пресом. Надає перевагу товстим стовбурам дубів, особливо старим, та пенькам. Імаго живляться соком, що виступає з пошкоджених стовбурів. Личинки — дендрофаги. Довжина їхнього ходу в стовбурах може досягати 1 м. Перший рік личинки живляться у корі, на другий і третій — проникають у деревину.
Морфологічні ознаки: 23–55 мм. Тіло подовжене, верх бурочорний, злегка блискучий. Вершинна частина надкрил рудувата. Передньоспинка в грубих червоподібних складках. Основа надкрил зморшкувата.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Червоної книги Росії та Європейського червоного списку (1991). Охороняється в складі фауни лісових біоценозів заповідників та заказників України. Додаток ІІ Бернської конвенції.
Господарське та комерційне значення: В окремих випадках був відзначений як шкідник, головним чином дуба.
Джерело:  redbook-ua.org